У західному напрямку від районного центру Іваничі на відстані 10 км, поблизу траси Іваничі-Нововолинськ розмістилося село Грибовиця. Дата його заснування як і ім’я засновника, на жаль, невідомі історії, але перша згадка датується 15 століттям.
Розмістилося воно в мальовничій рівнинній місцевості, яка потопає у зелені садів та оточена з кількох боків лісом. За переказами старожилів, на місці села був великий ліс, у якому зупинялися козаки. Можливо це і стало причиною побудови у ті давні часи церкви, яку назвали – Покровською.
Церква стала унікальною пам’яткою архітектури с. Грибовиця. У книзі «Реєстр церков Волинської губернії» сказано : «Церква Покровська. Побудована невідомо коли і ким, дерев’яна, на кам’яному фундаменті з такою ж дзвіницею, в 1872 році на пожертвування парафіян була відремонтована.» Там же сказано, що вона мала 87 десятин землі, була розташована на відстані 330 верств від губернського міста і в 15 верствах від повітового.
Церква побудована в центрі села, у наймальовничішому його куточку, на пагорбі серед ясенів, на прямокутній земельній ділянці площею 0,30 га.,огороджена металевим парканом. Колись справа, поряд з церквою, протікала річка, але з будівництвом шахт річка висохла і зникла. Залишився рівчак, що заріс бузиною та верболозом.

Сама побудова свідчить, що кожна частина храму добудовувалась окремо. За переказами старожилів, спочатку це була капличка, яка була побудована в 1664 році. З плином часу побудовано святилище, притвор і насамкінець дзвіницю. Науково обрунтовані висновки, зроблені в результаті ретельного обстеження пам’ятки, дозволяють стверджувати, що первісну церкву звели на межі 17-18 ст. Про це свідчать підкреслено вертикальні пропорції центрального об’єму, помітно вищого від бічних, та використання в його перекритті низького восьмерика з розвиненим заломом. Такі принципи побудови, а також співвідношення пропорцій пам’ятки характерні для ранніх волинських храмів 16-17 століть. Крім ремонту 1872 року був ще один ремонт( в документах він не згадується ) в той час, коли Волинь увійшла до складу Польщі, і кошти дав якийсь Вушер. Очевидно тоді ії було координально перебудовано, що суттево змінило зовнішній вигляд церкви. До західної стіни бабинця прибудували невелику двоярусну дзвіницю, до південної і північної стін вівтаря – невеликі об’єми допоміжних приміщень, первісну прямокутну форму віконних прорізів, частково збережену у барабані купола та вівтарній частині, було замінено шестикутною. На початку 20 ст. в південній та північних стінах нави було проорізано додакові бічні входи невеликими каркасними приділами під двосхилими дахами. За спогадами прихожан ремонтні роботи проводилис у 1980 х роках. Тоді під час бурі було розкрито дах церкви і його покрили листовим оцинкованим залізом. У 2004 році стіни церкви ошальовано новими дошками, підведено газ і встановлено конвектори опалення.

У 1928 році міняли північну стіну та фундамент, через те, що дошки і дерев’яні підвалини згнили.
Покровський храм села Грибовиця – це місце, на яке сходить Божа благодать, яке викликає у віруючих бажання повернутись у той чудовий закуток. Можливо, тому церква була діючою від часу її побудови і до сьогодення. За переказами старожила Юзифовича А., під час Першої світової війни солдати австроугорщини зняли великі дзвони і переправили на снаряди. Пізніше були куплені нові, які чи то під час Великої Вітчизняної війни чи то від часу також надщербились і у них появилися тріщини. Крім цього, до сьогоднішнього дня збереглись ікони, які були прострілені фашистами. У 1945 році у храм були передані ікони із церкви села Будятичі, яка була зруйнована під час війни і була приписаною до Грибовицької церкви. Збереглася легенда, що під час Великої Вітчизняної війни німці зігнали людей до церкви і хотіли її підпалити. Але люди молилися до Божої Матері і сталося диво. Приїхав із штабу німецький командир і заборонив підпалювати церкву і нищити людей. Так заступництвом Матінки Божої було збережено і Храм і людей.

У 1953 році у скирді снопів було знайдено церковну чашу, яку віддали в храм. Відомі прізвища священників, які служили в Грибовицькій: Жуковський, Вітюковський, Вакулович, Турчановський, Работницький, Костюк.За переказами старожилів священник Жуковський побудував на цвинтарі капличку на честь Успіння Божої Матері в 1881 році. І вона була останнім місцем спокою його матушки, яка померла в дуже молодому віці.
У Свято – Покровському храмі регулярно здійснюються Богослужіння. На них присутні не так вже й багато прихожан. В неділю і невеликі свята до 40 – 50 прихожан, а в рокові свята – 100 – 150, на Пасху та Провідну неділю – 300 – 400. По благословінню владики діє недільна школа, в якій навчаються 10 – 15 дітей. Уроки проходять в сільській бібліотеці один раз на тиждень. Діти приймають участь у різноманітних церковних і світських заходах: поїздки у с. Зимно, до Почаїва, на фестиваль духовної і патріотичної пісні тощо.

Для християн церква – це єдине благодатне місце, джерело християнського життя. Саме тому храм відвідують не тільки жителі села, а й відомі в країні люди. Серед них: поет Віктор Вербич, кандидат технічних наук Урбанюк Є.А., кандидат фізико – математичних наук Костюк В.А., народна артистка Анжела Вербицька.
Святині с. Грибовиця поет Віктор Вербич присвятив такий вірш:

Церква у Грибовиці.

Знов церква живицею, ладаном, воском,
Видихує подихи в зорях – свічках.
Іде та іде на Голгофу босий
Спаситель з хрестом на сутулих плечах.

Під крилами рушників ікони
З століття в століття вдивляються в нас
Стікаючи кров’ю Христові долоні
З розп’яття тримають утомлений час.

Із простору дзвоноподібної бані
Шепоче чи стогне церква стара:
Поглибшали Сина Господнього рани,
Все небо – у зоряних розсипах ран.