Село Жашковичі Іваничівського району Волинської області розташоване на південному сході від смт. Іванич на відстані 13 км. і на південному заході на відстані 15 км. від смт. Локачі. Село підпорядковується Жашковичівській сільській раді, населення – 534 чоловік, 176 дворів.
Село межує на заході з Радовичами та Орищами, з північного боку – з селами Бермешів та Замличі Локачинського району, на сході – з Волицею та Колоною, на півдні з Старим Порицьком та Клопочином.
В історичних документах, село Жашковичі (Володимирського повіту, Порицької волості, Волинського князівства, Литовської держави), вперше згадується у 1451р. великим князем Левом Свидригайлом, який передає село у власність Фетині Костюшко.
За давніми переказами власниками маєтків в нашому селі був пан Жашкевич, який заснував свій фільварок на території теперішньої ферми і перевів селян частково на панщину. Але це селянам не сподобалось і в знак протесту вони спалили маєток пана. Пан продав землю, а сам виїхав до Варшави. Село стали називати Жашковичами.
Після Жашкевича, з 1570 року село належало Івану Варійському. З 1583 року село належало Янушу Збаразькому, Брацлавському воєводі, і частково – князю Дмитру Козіки. (Яблуновський, Волинь №34 , 114, 124)
На території нашого села в дореволюційний період жили два поміщики – Шумовський і Байковський. Один жив неподалік від церкви, другий – на території сучасної ферми. Про це свідчать викопні рештки їхніх будинків.
З 1921р. до 1939 р. село перебувало під владою поляків. За цей час поляки проводили політику полонізації волинського населення, запроваджувалась польська мова, на території села була започаткована польська школа в 20 –х роках ХХ ст. В церкві богослужіння велось також польською мовою.
В 1948р. почалась організація першого колгоспу ім. «Чапаєва», який згодом був перейменований в колгосп «Шлях до комунізму».
На даний час, землі села, належать Жашковичівському відділку дочірнього підприємства агрофірми «Луга-Нова», власник якої Ковальчук С. М.
В селі діє дитячий садок «Лелеченя», загальноосвітня школа І-ІІ ступеня, будинок культури, два магазини, церква, фельдшерсько-акушерський пункт, а також є приміщення пошти і сільської ради.
Село славиться не тільки своїми здобутками, але і своїми людьми. Народні таланти художньої самодіяльності села Жашковичі радували глядачів Ковеля, Луцька, Львова, Києва.

Церква

Архітектурною пам’яткою села є дерев’яна церква, яка датується, згідно документу (церковного звіту про село Жашковичі Володимирського повіту за 1796 та 1860 р.) XVI-XVII ст. Побудована була в 1773 році за сприянням поміщиків Миколи Шомплавського, Францішка Просятковського та Йосипа Прославського .

В 1839 р. церкву було оновлено. Першим священиком був от. Андрій ( Мартинов ). З 1857 по 1860 рр. настоятелем церкви був священик от. Василь ( Квасницький ).
З 25 червня 1875 р. храм був реконструйований за благословенням високопреосвященійшого Агафангела та стараннями прихожан при сприянні священика Василія Квасницького. Кошторис реконструкції обійшовся в 4200 срібних рублів.
Церква була освітнім осередком. В ній діяла недільна школа, в якій священик навчав богослов’я, арифметики та природничих наук. (Клировие ведомости за 1796 та 1860 г. О Николаевской церкви с. Жашковычи Владимирського уезда . ДАВО. Ф. 35. оп. 5 справа 37 ст. 129 -133)
До церкви було приписане село Волиця, продовжувала діяти церковно-приходська школа, яку відвідували діти сіл Орищі та Радовичі. По сусідству було с. Колона, яке входило в спільний кадастр церковної землі Жашковичівської церкви. Також існувало спільне міністерське одно класове училище, яке розміщувалось в Колоні.
Після так званого Брест-Литовського договору село Жашковичі потрапило під вплив Австро-Угорської окупації, а пізніше – Польської з 1920 по 1939 рр.
З приходом радянської влади церкви почали закриватися. Одним із впливових священиків в цей період був от. Василь ( Місечко ) , який народився на Рівненщині в с. Кременець, і прийшов на парафію в наше село у 1943 р. Це була людина, яка на перекір існуючій владі більшовиків відстоювала інтереси України і на українській мові проводила служби Божі.
В школі було організовано уроки релігії, які проводив от. Василь. З його ініціативи в коридорі висів хрест, а поряд тризуб. Це було дуже ризиковано. Хоча німецька окупаційна влада не втручалася в шкільний процес, але такий вчинок міг бути і покараний.
За часів радянського періоду за Місечком почалися переслідування. Його засудили на 20 років. Відсидівши кілька років в тюрмі, після хрущовської відлиги попавши під амністію, Василь Місечко повернувся на Батьківщину. А після смерті брата Івана пішов на його місце у село Бистрицю Івано – Франківської області священиком, де і закінчив свій життєвий шлях.

У 1960 р. буревієм було пошкодженно дах дзвінниці , який було відновленно у 1990р.
З 1962р. храм був закритий. І лише у 1971р. з приходом от. Євграфа ( Томчука ) було відновлено Богослужіння.
З 1983 – 1986 рр. священником був от. Євгеній ( Остапюк ).
З 1986 – 1989 рр. був от. Іоанн ( Бігун ).
В даний час настоятелем Свято – Миколаївської церкви села Жашковичі починаючи з 1989р. є протоієрей, отець Василь (в миру Василь Саноцький).
При в’їзді в село Жашковичі поставлений та освяченний дерев’яний хрест на честь
2000 ліття Різдва Христового. А також поставлений мармуровий хрест у селі Волиця. В якому нараховується 100 дворів, жителів 345 з них 20 сімей ЄХБ, існує молитовний дім.
В селі Жашковичі нараховується 176 дворів , жителів 534 з них 5 сімей ЄХБ.
Недільну школу, в якій навчаються 15 учнів, ведуть педагоги Жашковичівської ЗОШ Микитюк В.В і Павловська М.А.
На свято св. Миколая ( зимового ) проводяться духовні заходи: діти співають духовні пісні, розповідають вірші, після дійства роздаємо святкові подарунки.